До питання передання арештованого в кримінальному провадженні майна в управління АРМА

Усі знають про такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. Як відомо, арешт майна застосовується для збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Водночас багато хто з колег юристів (і це не кажучи вже про клієнтів) не чув про інший специфічний захід, що пов’язаний з арештом майна, - передання арештованого майна в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА).

Відповідно до останнього абзацу ч. 6 ст. 100 КПК «речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом».

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передання їх в управління.

Згідно з ч. 1 ст. 19 вказаного закону АРМА здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову — лише щодо позову, поданого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

З огляду на вимоги ч. 7 ст. 100 КПК України вирішення питання про передання майна в управління здійснюється за правилами накладення арешту на майно. Натомість арешт майна, згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, є заходом забезпечення кримінального провадження.

Отже, питання про передання майна в управління АРМА слідчий суддя розглядає з урахуванням загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Часто в умовах воєнного стану слідчі (в т.ч. детективи НАБУ та БЕБ) звертаються з відповідним клопотанням про передання майна в управління АРМА щодо арештованих грошових коштів, для того щоб їх, наприклад, розмістити на депозиті, купити військові облігації і т.ін. Також трапляються випадки, коли слідчі звертаються з клопотанням про передання в управління як нерухомого майна або автомобілів, так і корпоративних прав.

Проте чи дотримуються слідчі процедури, визначеної КПК, та чи є обґрунтованими їхні клопотання? Для цього пропоную розглянути певні особливості механізму, що передбачений в останньому абзаці ч. 6 ст. 100 КПК.

Речові докази

Передусім слід відзначити, що за змістом абз. 7 ч. 6 ст. 100 КПК до управління АРМА передаються виключно «речові докази», а не будь-яке арештоване майно.

Відповідно до приписів ст. 84, 98 КПК речові докази є окремим процесуальним джерелом доказів. Так, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. У зв`язку з цим за наявності вказаних ознак будь-яке майно (речі, документи, нерухоме чи рухоме майно) в кримінальному провадженні може мати статус речових доказів незалежно від того, чи накладений на нього арешт з відповідною метою (в порядку п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК). Необхідність використання певного майна як речового доказу залежить від рішення слідчого чи прокурора, яке може бути прийняте на будь-якому етапі досудового розслідування.

Тобто передумовою для застосування ч. 6 ст. 100 КПК повинно бути прийняте в порядку ст. 110 КПК процесуальне рішення слідчого про визнання майна речовим доказом.

Воднораз часто слідчі судді, аналізуючи відповідну постанову слідчого про визнання майна речовим доказом, доходять висновку про її формальний характер та відмовляють у переданні майна в управління АРМА.

Наприклад, слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва в ухвалі від 08.11.2023 в справі № 761/39782/23 зазначив: «Аналізуючи зміст наданої постанови від 29.09.2023 року детектива Бюро економічної безпеки про визнання майна та корпоративних прав речовими доказами як такого, що набуте кримінально протиправним шляхом, слідчий суддя дійшов переконання, що таке рішення прийняте формально, твердження є припущеннями, без урахування обставин набуття прав на майно та корпоративні права, часу набуття, в сукупності з обставинами підозри щодо часу вчинення інкримінованих дій підозрюваним в лютому 2022 року».

При цьому саме собою визнання майна речовим доказом не може спричиняти його обов`язкове передання АРМА (див. ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 756/6162/22).

Вартість майна

Майно, яке передається в управління АРМА, повинно коштувати щонайменше 200 розмірів мінімальної заробітної плати (у 2024 році - 1 млн 420 тис. грн), а тому, якщо майно є відмінним від грошових коштів, слідчий повинен отримати оцінку відповідного майна. Якщо слідчим не доведено в клопотанні вартість відповідного майна, це є підставою для відмови в задоволенні клопотання (див. ухвалу слідчого судді Солом’янського районного суду міста Києва від 11.04.2024 у справі № 760/6374/24).

Мета передання майна

Обов`язковою умовою передання майна в управління АРМА також є наявність мети забезпечення збереження таких речових доказів або збереження їхньої економічної вартості, звідси випливає покладення обов`язку на слідчого, прокурора щодо доведення обставин, які підтверджують, що у разі невчинення таких дій майно може бути перетворене, знищене, зіпсоване або його економічна вартість істотно зменшиться в ціні. Відсутність такого обґрунтування призведе для відмови в клопотанні слідчого (див. ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 757/12992/22-к).

Згода власника майна

Крім цього, як свідчить зміст ч. 6 ст. 100 КПК, «речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді».

Тож слідчий перед звернення до слідчого судді повинен звернутись до власника майна з письмовим проханням добровільно передати майно в управління АРМА, і тільки якщо буде відсутня згода власника, звернутися за клопотанням до слідчого судді.

Натомість часто слідчі пропускають цей етап і відразу звертаються до слідчого судді без з'ясування думки власника майна, що є окремою підставою для відмови в задоволенні клопотання про передання майна в управління АРМА (див. ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 756/6162/22, слідчого судді Солом’янського районного суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 760/22720/23, слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22.09.2023 у справі № 761/31517/23).

Момент подання слідчим клопотання

Якщо проаналізувати нашу практику та практику слідчих суддів, слідчі звертаються з клопотанням про передання майна в управління АРМА (1) разом із поданням клопотання про арешт майна або (2) через деякий час після того, як майно було арештовано.

Досить цікавими є випадки, коли клопотання в порядку ч. 6 ст. 100 КПК подається слідчим через значний проміжок часу після того, як відповідне майно було арештовано.

Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва відмовив у задоволенні такого клопотання, у відповідній ухвалі від 08.03.2023 у справі № 757/8539/23-к зазначено: «Як випливає з матеріалів клопотання, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.02.2023 накладено арешт на вищезазначене майно, з приводу якого подане це клопотання, із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування цим майном, що, на переконання слідчого судді, в цьому випадку унеможливлює ризик його втрати, відчуження тощо. Отже, слідчий суддя вважає, що за допомогою такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, вже досягнуто завдань кримінального провадження, які полягають у запобіганні можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження».

Іншою ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/12992/22-к зазначено таке: «Так, враховуючи тривалий проміжок часу, що минув з моменту накладення арешту на майно та до звернення з клопотанням про передання речових доказів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, недоведення стороною обвинувачення обставин, які б свідчили про наявність ризику втрати майна, слідчий суддя вважає, що в цьому випадку відсутня необхідність створення додаткових гарантій збереження арештованого майна у кримінальному провадженні».

Тобто тоді, коли слідчий звертається з клопотанням про передання вже арештованого майна в управління АРМА через значний проміжок часу після арешту, виникає логічне питання щодо необхідності вжиття такого заходу.

Будь-які речові докази?

Хотілось би відзначити, що застосування механізму передання арештованого майна в управління АРМА за останнім абзацом ч. 6 ст. 100 КПК повинно розглядатись в контексті не будь-яких речових доказів, а тільки тих, що визначені в абз. 1 ч. 6 ст. 100 КПК, а саме: «Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню».

Натомість практика слідчих суддів свідчить про те, що в управління АРМА передається будь-яке майно, а не тільки те, що визначене в абз.1 ч. 6 ст. 100 КПК.

Замість висновків слід зазначити, що практика слідчих суддів із застосування останнього абзацу ч. 6 ст. 100 КПК є досить неоднозначною, спірною та потребує узагальнення судами вищих інстанцій. А результат розгляду клопотання слідчого про передання майна в управління АРМА залежить від якості як роботи адвокатів захисту, так і викладеного слідчим обґрунтування клопотання.

Анатолій Опанасенко, адвокат АО «Юрлайн»