16 Nov 2017

Судова практика щодо визнання недійсними правочинів із перевищенням повноважень

УКЛАДЕННЯ ДИРЕКТОРОМ ДОГОВОРУ ІЗ ПЕРЕВИЩЕННЯМ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРОТИ ІНТЕРЕСІВ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

Директор укладає договір, за яким компанія продає значну частину свого нерухомого майна, або виступає поручителем за позикою одного з учасників. Всі договори нотаріально посвідчені, зареєстровані у встановленому законом порядку. Здавалось би нічого дивного, звичайна ситуація для бізнесу. Але через деякий виявляється, що у директора не було повноважень, а учасники (акціонери) ніколи не приймали та не мали наміру приймати рішення про укладення вказаного договору. Відповідно компанія позбавилась активів або отримала «головну біль» у вигляді вимог кредиторів тощо. З одного боку, на лице факт шахрайських дій та перевищення повноважень, відповідно наявні усі підстави для звільнення директора та звернення до правоохоронних органів. З іншого боку, виникає питання чи достатньо кримінально-правових способів захисту, коли сучасні бізнес умови вимагають окрім ефективності, ще й швидкості?

Який спосіб захисту обрати та як ефективно відновити порушені права?

Три очевидних дії у такій ситуації:

1) Встановлення факту дефектності повноважень директора;

2) Звернення з позовом про відшкодування директором збитків;

3) Визнання недійним укладеного договору із застосуванням наслідків недійсності.

Дефектність повноважень виконавчого органу (директора) може бути встановлена шляхом подання позову до господарського суду про скасування рішення загальних зборів учасників (акціонерів), якщо має місце порушення корпоративних процедур; проведенням судової експертизи документів, якщо має місце факт підробки документів, складення документів «зворотною датою» тощо; або іншими аналогічними засобами в залежності від ситуації.

Можливість відшкодування збитків, завданих директором, прямо слідує із положень статті 92 Цивільного кодексу України, якими передбачено, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Відповідно директор юридичної особи має діяти добросовісно і розумно, керуючись інтересами юридичної особи, а не власними. За порушення цієї вимоги на директора може бути покладено обов’язок відшкодувати завдані збитки. При цьому, доведення факту дефектності повноважень у більшості випадків є однією з передумов, як для стягнення збитків, так і для визнання правочинів недійсним.

Звернення з позовом про стягнення з директора збитків не завжди може бути ефективним способом захисту. Наприклад, якщо у фізичної особи недостатньо майна, на яке можна звернути стягнення, або якщо інтерес для компанії представляють активи, яких вона позбулась.

Із стягненням збитків все більш менш зрозуміло, а от з визнанням недійсними правочинів із дефектом повноважень не все так просто.

З якими «підводними каменями» може зіштовхнутись юридична особа в процесі судового захисту?

Ясність щодо цього питання вніс Верховний Суд України в постановах по справам №6-62цс16 від 27.04.2016 р., №6-147цс17 від 13.03.2017 р., №6-72цс17 від 12.04.2017 р.

Так, у справі №6-147цс17 директор, уклав від імені ТОВ договір поруки, за яким позивач (ТОВ), як поручитель зобов’язався відповідати за зобов’язаннями фізичної особи за договором позики на суму 500 тис. доларів США, строк виконання зобов’язань наступав через 8 днів після підписання договору поруки.

Підписуючи договір поруки від імені ТОВ, його директор діяв на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ про схвалення надання такої поруки, яке згодом було визнане недійсним рішенням господарського суду.

Відповідно позивач (ТОВ) зазначав, що директор не мав необхідного обсягу повноважень на укладення договору поруки, у зв’язку із чим договір підлягає визнанню недійсним. Позов було задоволено судом першої інстанції, яке залишено в силі апеляційним та касаційним судом. Однак, Верховним судом України усі вказані рішення були скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому Верховним Судом України в постанові по справі №6-147цс17 була висловлена наступна правова позиція:

«З огляду на приписи статей 92, 203, 215 ЦК України, договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору.

У разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким визначені повноваження виконавчого органу, це рішення є недійсним з моменту його прийняття. Для вирішення в подальшому спору про визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства в той період, коли рішення загальних зборів учасників товариства було дійсне, зазначена обставина має правове значення. Вона підтверджує, що станом на час укладення оспорюваного договору повноваження щодо представництва юридичної особи у виконавчого органу були відсутні чи обмежені.

Разом із тим, частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір із юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

З огляду на наведене, визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно”.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах ВСУ по справам №6-62цс16, №6-72цс17, №910/31610/15. Приклади застосування цієї правової позиції вже можна знайти в ухвалах ВССУ по справі №569/11014/15ц від 15.03.2017 р., по справі №668/13907/13-ц від 20.09.2017 р.Варто звернути увагу на мотиви, якими додатково керувався ВСУ у справі №6-147цс17, а саме тим, що дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа (позивач). Як відомо, принцип добросовісності є з одного боку базовими, з іншого доволі розмитими, законодавство не встановлює вичерпного переліку критеріїв недобросовісності.Згідно практики ВСУ можна виділити наступні критерії для встановлення недобросовісності поведінки третьої особи:– чи відповідало укладення договору внутрішній волі третьої особи?

– чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, обумовлених договором та чи настали такі наслідки?

– чи виконала третя особа свої обов’язки за договором?

– у який спосіб у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором майном?

– чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно?При цьому, ВСУ зазначає, що підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення.

ВИСНОВОК:

Отже, для визнання недійсним договору, укладеного директором з перевищенням повноважень, юридична особа, окрім доведення дефектності повноважень директора, повинна довести наявність недобросовісної поведінки з боку третьої особи (контрагента) та її обізнаності у дефекті повноважень директора (чи знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях директора), наявність обґрунтованих підстав для висновку, що участь третьої особи в укладенні договору була формальною, спрямованою на протиправне позбавлення юридичної особи майна (грошових коштів). Інакше, юридична особа ризикує отримати відмову у позові, або скасування позитивного для юридичної особи рішення на стадії його оскарження.

Павло Богаченко, юрист судової практики ЮФ «Юрлайн»

Опубліковано в Аналітичному виданні “Юрист&Закон” 10.11.2017 – 16.11.2017, № 43