Судова практика Верховного суду з питань трансфертного ціноутворення

ТЦУ: ЯКУ ПОЗИЦІЮ ЗАЙМЕ НОВИЙ ВЕРХОВНИЙ СУД?

Судова практика Верховного суду з питань трансфертного ціноутворення

Дотримання правил трансфертного ціноутворення з кожним днем все більш актуальне для українського бізнесу. Деякі податкові спори по трансфертному ціноутворенню вже дійшли до стадії касаційного розгляду. У зв’язку з цим, особливий інтерес викликає те, як буде складатись практика нового Верховного Суду по спорам ТЦУ? Нижче наведено дайджест вже наявних позицій ВС з цього питання. 

Відсутність норми, яка б визначала обов’язок подання уточнюючого звіту платником податків, строків його подання, відповідальність за невиконання такого обов’язку, унеможливлює застосування податковим органом штрафних (постанова ВС 25.05.2018 р. провадження №К/9901/48126/18).

По даній справі платник податків (ТОВ) звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким до нього застосовані штрафні санкції у сумі 566 370 грн за порушення пп. 39.4.2 ст. 39 ПК України. 

Склад податкового правопорушення, покладений в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, визначений податковим органом, як «неподання ТОВ уточнюючого звіту про контрольовані операції за 2015 рік після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, застосованого за не включення до звіту про неконтрольовані операції за 2015 рік інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 ПК України». 

Суди трьох інстанцій зайняли сторону платника податків та скасували ППР. Верховний суд, відмовляючи в задоволенні касаційної скарги ДФС зазначив про наступне: 

“Аналіз зазначених положень дає підстави погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про те, що можливість подання уточнюючого звіту передбачена законодавством з 01 січня 2017 року, в редакції цієї норми до 01 січня 2017 року такої можливості не передбачалось, рівно як і не було врегульовано питання подання нового звіту, не визначались строки їх подання, в тому числі за 2015 рік.

Відповідальність застосована податковим органом на підставі положень пункту 120.3 статті 120 Податкового кодексу України (в редакції Закону № 1797-VIII від 21 грудня 2016 року) … Відтак, податковий орган встановив порушення із застосуванням норми чинної з 01 січня 2017 року, яке триває, за логікою відповідача, з 31 жовтня 2016 року, тобто до виникнення нової норми права, яка встановлює відповідальність, застосувавши таку норму із зворотною дією у часі. При цьому, оскаржуване нарахування штрафу здійснено з 01 січня 2017 року за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту), неподача якого виникла 31 жовтня 2016 року.

Відсутність у 2016 році норми, яка б визначала обов’язок подання уточнюючого звіту платником податків, строків його подання, відповідальність за невиконання такого обов’язкуунеможливлює застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій та свідчить про безпідставність та протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Також Верховний Суд звернув увагу на те, що ТОВ було окремо оскаржено наказ про проведення перевірки, в результаті чого наказ було скасовано постановою суду першої інстанції (залишено без змін ухвалою апеляційного суду).

Контрольованими операціями згідно з пп. 39.2.1.2 ст. 39 ПК України будуть визнаватись виключно господарські операції, здійснені з нерезидентом в період, коли відповідна держава була включена до відповідного переліку Кабінету Міністрів України (постанови ВС 20.02.2018 р. провадження №К/9901/3359/17, від 27.02.2018 р. провадження №К/9901/4639/17).

Предметом спору у вказаних справах була необхідність подання Звіту про здійснення контрольованих операцій. Ці дві постанови Верховного Суду підкреслили важливість перевірки платниками податків того чи держава контрагента-нерезидента включена до відповідного переліку держав (територій). 

У першому випадку (провадження №К/9901/3359/17) касаційну скаргу ДФС було залишено без задоволення, оскільки Верховний Суд визнав, що «судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, правильно констатована відсутність у позивача обов’язку подання Звіту про контрольовані операції внаслідок того, що Російську Федерацію протягом 2015 року не включено до жодного із Переліків держав (територій), в яких ставка податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні, затверджених розпорядженнями Кабінету Міністрів України». 

У другому випадку (провадження №К/9901/4639/17) платнику податків пощастило менше, Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ДФС в частині накладення штрафу за неподання звіту по контрольованим операціям: 

«Операції з контрагентом, зареєстрованим у державі (на території), включеній до зазначеного переліку, визнаються контрольованими з дати включення держави (території) до такого переліку”.

 Таким чином, для платника податків, річний дохід якого від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, в цілому за 2015 рік перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків), контрольованими операціями згідно з п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України будуть визнаватись виключно господарські операції, здійснені з нерезидентом в період, коли відповідна держава (територія) була включена до вищезазначених переліків, за умови, що обсяг таких операцій перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків). Інформація про ці контрольовані операції має бути відображена у звіті про контрольовані операції. З огляду на зазначене касаційна скаргу у цій частині підлягає задоволенню. Товариство як платник податків не врахував зміни у законодавстві, які відбулись з 01 січня 2015 року, внаслідок чого не був поданий звіт про контрольовані операції, що обумовило правомірність застосування штрафу спірним податковим повідомленням-рішенням…»

Вказана постанова (провадження №К/9901/3359/17) також може бути корисна з точки зору висновків щодо реальності господарських операцій, наявності обвинувальних вироків щодо контрагентів, завищення підприємством витрат на придбання. Так, щодо наявності обвинувальних вироків Верховний Суд зайняв позицію на користь платника податків:

«У вироках, на які посилається відповідач, зафіксовано об’єктивну сторону складу злочину. Жодних обставин, які б свідчили про здійснення господарських операцій саме з позивачем, у вироках не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. Саме таке дослідження здійснене судом апеляційної інстанції, яким встановлено, що зазначені підприємства були виключно споживачами продукції Товариства. Внаслідок чого, отримані від цього Товариства кошти безпідставно розцінені податковим органом як безповоротна фінансова допомога, та віднесена до складу доходів, як інші операційні доходи, за 2014 рік – 19 909 624 грн. та за 2015 рік – 2 562 191 грн.»

Надіслання Звіту про контрольовані операції засобами поштового зв’язку на оптичному носієві не виключає обов’язку направлення звітності саме засобами електронного зв’язку (постанова ВС від 20.02.2018 р. провадження №К/9901/4600/17).

По даній справі Верховний Суд висловив позицію щодо форми Звіту по контрольованим операціям. З одного боку така позиція відрізняється від аналогічної практики на користь платників податків, з іншого – є можливою «крапкою» у неоднозначному питанні.

Так, за наслідками позапланової перевірки податковий орган виніс ППР та наклав штраф у сумі 365 400 грн. за порушення позивачем вимог п.п. 39.4.2. п.39.4. ст.39 ПК України щодо неподання звіту про контрольовані операції за 2015 рік з нерезидентом (Грузія). Операції з вказаним нерезидентом дійсно підпадали під критерії контрольованих згідно з п.п. 39.2.1.7 ст. 39 ПК України. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на відсутність в нього обов’язку подавати звіт про контрольовані операції за 2015 рік в електронній формі.

Касаційна скарга платника податків була залишена Верховним Судом без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін з наступних підстав того, що «для подання Звіту про контрольовані операції встановлена спеціальна процедура – Звіт подається виключно засобами електронного зв’язку в електронній формі. Надіслання Звіту про контрольовані операції засобами поштового зв’язку на оптичному носієві згідно з приписами Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про електронний цифровий підпис», не виключає передбаченого податковим законодавством обов’язкового порядку направлення вказаної звітності саме засобами електронного зв’язку.

Верховний Суд визнає, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, правильно констатована наявність у позивача обов’язку подання Звіту про контрольовані операції за 2015 рік засобами електронного зв’язку в електронній формі».

Такими на даний момент є висновки Верховного Суду, які будуть задавати напрям у судовій практиці з питань трансфертного ціноутворення. Однак, залишаються відкритими питанням щодо інших нюансів ТЦУ, які сподіваємось також найближчим часом знайдуть своє вирішення.

Павло Богаченко, Юрист судової практики ЮФ «Юрлайн»

Опубліковано в АИ “Юрист&Закон” 15.06.2018 – 21.06.2018, № 22